Поетові

Кобзарю! Не дивись ні на хвалу темноти,
Ні на письменницьку огуду за пісні,
І ласки не шукай ні в духів, ні в голоти:
Дзвони собі, співай в святій самотині...

Не ярмарку тебе гучному зрозуміти
Серед своїх тривог або пустих утіх.
Нехай турбуються чи граються, мов діти:
Ти на високий лад не перестроїш їх.

Їх небеса - базар, їх божество - мамона...
Купують, продають, міняють крам на крам,
І буквою свого життєйського закона
Готові зруйнувать духовний правди храм.

Готові, і не раз на торжищах великих
"Розпни, розпни єго!" - вигукує тиран;
Но не смущається твій дух од криків диких:
Ти - невмирущий цар, ти й над царями пан.