Україна. Страсний тиждень

Це я, Україна...
Я тут, у вишневім садку
Із Духом Вселенським,
Як з Батьком, молюсь-розмовляю...
Ні-ні, я не плачу, це роси...
А те, що зітхаю – буває,
Не стримаєш суму в годину важку...

Та ви не сумуйте,
Одважні мої діточки,
Боріться, чувайте, не спіть,
І біду перебудьте.
Нічого не вдієш:
Місток зі старого в майбутнє –
Страсного терпіння години,
Чи дні, чи роки...

Нічого не вдієш –
Отож не сумуй і не плач,
Хай часом так хочеться
Чашу оцю відвернути...
Та кожний Сократ споживе
Свій різновид цикути.
Здається, я знову зітхнула...
Мій Батьку, пробач...

Мені так непросто...
Я бачу, хто зрадив, хто втік,
Хто хоче і землю загарбати,
Й небо забрати,
Хто духом заслабне,
Коли мене кинуть за ґрати,
І хто не зарадить,
Безсилий, хоч як би хотів...

Та Ти мене вибрав, мій Батьку,
Й погодилась я.
Ти вибрав моїх діточок –
Дай їм сили й терпіння.
Щоб згинуло пекло,
І щоб відбулось Воскресіння –
Потрібне розп'яття... -
Що ж, хай буде воля Твоя...