Нічна дорога крізь осінь

Я заблукав у нічній глибині –
Холодній, густій, вологій...
Жовті листки, наче миші руді,
Перебігають дорогу...

Втікаю із міста, що забите людьми,
Наповнене шумом і ґвалтом...
Фари мої виривають з пітьми
Сіру стрічку асфальту...

Очі втомились від темних картин,
Ніч набирає сили...
А від дощу і від шепоту шин
Серце моє втомилось...

Дерева, неначе погаслі свічки,
Вітер збив хмари в зграю...
Щітки, і справді, як двірники,
Скло лобове підмітають...

Втікаю від дружб, від усмішок і слів...
Так хочеться, щоб неодмінно
Цілунок твій губи мої зігрів,
І вогонь спалахнув у каміні...

Щоб довго сиділи за щедрим столом,
Щоб ночі було нам мало...
Щоб плакали осінь і дощ за вікном,
А в серці весна буяла...

Бачу: попереду вогники дач
Горять крізь кущі ліщини...
Грає в салоні авто програвач
Про дощ... І шепочуть шини...