Поет

Біля річки, немовби в тумані,
Де кружляє листок в піруеті,
Той сидить, кого люди нормальні
По житті називають поетом...
Він вдивляється, звісно, глибоко,
Де вирують бистрини нестримні —
Там поета прискіпливе око
Примічає красу жабуриння.

Між камінням, заплутаним бродом,
Поміж хвиль протікають хвилини,
Він занурює руки у воду
І вихоплює мить швидкоплинну,
Щоб пройшла вона з легкістю тіней
Крізь заслінки душі-буцегарні
В простоту невигадливих ліній,
Де нічого такого — а гарно...

З круговертей повільно спливає
Риба й слухає тихо крізь сутінь
Як то плаче, то пісню співає
Равлик з мушлі самотньої суті.
Так сидить він, підпершись руками,
В первозданній натхнення отруті.
В'яло риба змахне плавниками —
Зупиняє таксі на маршруті...