Зарваниця

То не промінь сонечка сіяє,
Не яскрава світиться зоря,
То зі сну монаха підіймає |
Найсвятіша Діва Марія. | (2)

Як розплющив втомлені він очі,
То побачив чудо із чудес:
Над джерельцем, що дзвінко хлюпоче, |
Появилась Діва із небес. | (2)

Та, яку він бачив в сні-видінні,
Наяву з'явилася йому
У предивнім сяйві-мерехтінні, |
Що лилось з ікони на траву... | (2)

Встав монах, забувши про всі муки,
До ікони радо заспішив.
На коліна впав, звів вгору руки, |
Довго й щиро Господу моливсь. | (2)

Помолившись, кинувсь до джерельця,
До води цілющої припав.
І відчув, що біль зникає з серця, |
Зникли рани, знов здоровим став. | (2)

І тоді, збагнувши таємницю,
Він лишитись тут постановив.
Над джерельцем збудував каплицю, |
Чудотворний образ в ній вмістив. | (2)

І пішла про Зарваницю слава,
Так монах назвав оте село,
Де ікони сталася поява,
Про ікону і про джерело.
І пішла про Зарваницю слава,
Про ікону і про джерело.

Розійшлася слава по всім світі,
Люди потягнулися сюди,
Біль вплітали у вінки із квітів, |
Гнів зливали краплями води. | (2)

Тілом і душею очищались
З того часу тисячі прочан.
І не раз чудні діла ставались: |
Хтось свою недугу тут лишав... | (2)

І довіку буде дивуватись
Світ над дивним чудом із чудес.
І довіку буде помагати |
Людям образ, що зійшов з небес! | (2)