О промислі Божиєм

Кто тилько знаєт, же Господь на небі,
Нехай ся не журить о своєй потребі:
Єсли Створитель розказав нам жити,
То Он обмислить, что ясти і пити;

От де жду дасть грішному тілу, |
Упасти не дасть свому ділу! |
Токмо твоя справи |
Кинь в руці ласкави, |
Буди доброй воли, |
Не згинеш ніколи |
При Єго помощи! | (2)

Бідния птиці ні оруть, ні сіють,
Хочби збирали, гдеж тоє подіють,
Єднак Небесний Отець всіх тих живить,
Кажда ся к Нему своїм оком дивить;

Он Небо облаком покриєт, |
Он землю дробним дождем злиєт, |
Годуєт бидлята, |
Навіть пташенята, |
Нескупить як дати |
Каждому звіряти, |
Благословить щире. | (2)

На приходящих милим оком глянет;
Вдовам, сиротам сердце да не в'янет;
Крикнет убогий: Ратуй мя Господи,
Обратить в радость вся Єго пригоди;

Бистра неприятеля стріла |
Моєго не порушить тіла; |
В полудни і в нощи |
Бог мой ку помощи, |
І со злими брати |
Заховаєт страти, |
Як Господь ласкавий. | (2)

Аще тонув бись пловучи на морі,
Бог виратуєт от потопа вскорі;
І заблудивша на путь прав наставить,
От разбойника, от шкоди ізбавить;

О камень, не образиш ногу, |
Токмо ся щире вручи Богу; |
Спасет здради світа, |
Дасть возраст і літа, |
Влас глави Твоєя |
Неспадет от нея, |
Без Єго держави. | (2)

Ужеж я тепер ні гадки не маю,
Бог мой Надія, ним ся утішаю;
Уже жадного не боюся лиха,
Бог бо мой Отець, Бог моя потіха:

З милосердія премногаго, |
Не дасть мя хоч зіло грішнаго, |
За тяжкія гріхи |
Людем на посміхи; |
Дасть ся преблагати, |
Ізволить вся дати, |
Бо болшь маєт, яко дал. | (2)

Ужеж я тепер нігадки не маю,
Бог моя кріпость, найже уповаю;
Он мя пильнуєт як власного ока,
Берет под крилі, і нагле з висока.

Не дасть мні бідному упасти, |
Вибавить от всякой напасти; |
От гріховной злости |
Сохранить з милости, |
Ізбавить геєнни. |
І буду спасенний, |
Бо Бог милостивий. | (2)