Ода Кобзарю

Стоїш ти, вічністю сповитий,
Над сивим красенем Дніпром.
Луна твій голос заповітний,
Мов стогне вітер за вікном...
Пливуть літа, віки минають,
Твоє ж бо слово - Божий дар -
Горить в серцях і не згасає,
Великий, вічний наш Кобзар!

Твої вірші, неначе факел
В міцній, упевненій руці.
Звучить, мов постріл із гармати:
Якби ви знали, паничі...
А в серці жевріє надія,
Любов і віра в нім живуть:
Садок вишневий коло хати...
Плугатарі з плугами йдуть...

Великий Тарасе, простий і відкритий,
Ти зіркою сяєш у ріднім краю!
І голос бандури, і голос трембіти
Твоїми піснями нам силу дають,
Дарують наснагу, щоб вірить і жити
Любов'ю палає в них серце живе!
Великий Кобзарю, ми всі - твої діти!
Живе Україна і слово твоє!