Театр

Вони ще слухають... Акторе, говори!
Вони ще слухають — Ти щось хотів сказати.
Твоє лице для них — це тільки грим,
І сніг отой для них всього лиш вата.

Тож говори... Годинники — тік-так —
Монолог часу впевнено повторюють.
Хвилина — і закінчиться спектакль.
Тоді уже всьому кінець, акторе.

Тоді, зборовши біль і переляк,
Окинеш поглядом сумним порожню залу
Й себе втішатимеш, що це лише антракт
І що хвилин ще вдосталь до фіналу.

Що глядачі повернуться ось-ось,
Скуривши у фойє по сигареті,
І ти покажеш все, що не вдалось
Тобі ні в першій дії, ні у третій.

Ти їх примусиш плакати... Отак!
Пожнеш овації гучні, сильніші грому...
Але давно закінчився спектакль,
І глядачі давно пішли додому...