Тримав небо на своїх плечах

Він, як матір любив Україну,
І присвячував їй свої пісні.
В своїм серці зростив яворину,
Щоб до неї злітались солов'ї.

Згорів, як свічка в жертовнім вогні,
Закрив навік свої уста і очі...
Залишив сповідь - молитву - пісні,
Україні свої слова пророчі.

Любив Україну до болю, до сліз,
Ніс свою пречисту любов на вівтар.
Залишив заповіт нам і свій - девіз -
"Єднайтесь, як вчив нас великий кобзар!"

Красень явір поміж дубів зростав,
Закохав він у себе цвіт калину.
Золотий голос Господь йому дав,
Щоб будив від сну усю Україну.

До останнього подиху життя
Дарував на сцені пісню народу.
Залишив духовні скарби для дитя,
Щоб із джерела пити чисту воду.

Залишив у нашій душі свій слід -
Пісню, у якої золотий голос.
Єднав увесь наш український рід,
З усмішкою, як дзвін лунало соло.

Він тримав небо на своїх плечах,
Піснею загоював рани землі.
Оспівував її красу в піснях, -
Щоб щастя несли у наш дім журавлі.

Білим голубом злетів в небеса,
В небесну оселю в заметіль зими.
На жертовну плаху віддав життя,
Щоб в квітучій Україні жили ми.

Його голос дзвінкий, наче кришталь,
Пісня свята - незабутня, магічна.
Життя, як сон пролетіло, на жаль...
В наших серцях він буде жити вічно!