Мерефа

В перехресті доріг Слобожанського краю
Над віками стоїть ця Сіркова земля,
Боронила людей, відбивала навали –
То Мерефа моя, Батьківщина моя!

Ви Мерефу любіть, як дитину, як неньку
За надійність її, білопінну красу,
Вирушаючи звідси в життєве безмежжя,
Повертайтесь скоріш у Мерефу святу!

Найдорожче тепер в нашім рідному домі –
Найдорожчим було в стародавні часи.
Це ті люди, що завжди ставали стіною,
Боронили Мерефу, для нас зберегли.

Дим слобідських часів, щем церковного дзвону
Завітає до нас з Заборянки на мить,
Він приймає в обійми вокзал, Оболону -
Чуєш, пісня козацька у місті дзвенить.

Пробігають літа, мов сузір'я, по степу,
Але вічне завжди треба нам зберегти:
Нашу славу козацьку, цю рідну Мерефу
І надію у серці з собою нести.

Ви, Мерефу любіть, як ту матір стареньку,
За надійність її, та величну красу,
Вирушаючи звідси в життєве безмежжя
Повертайтесь частіш у Мерефу святу!