1933 рік

Український збіджений народе!
Україно, мати Cічова!
Всі твої знамена і клейноди
Обікрала, знищила Москва.

Хай шаліють вороги неситі,
Ми не кинем вічне бороття!
Прийде час - і в західному світі
Зійде сонце нашого життя!

A тепер не чути серед степу
Орлього клектання угорі,
Славу про Хмельницького й Мазепу;
Не співають сиві кобзарі.

Тільки чути гупання кайданів
В Соловках, в Сибіру, в Колимі –
То козацька нація гетьманів
Гине у московському ярмі...

Де поділись – усмішка весела
І купальські вогнища дівчат,
Де поділись українські села
І сади вишневі біля хат?

Щезло все в голодному пожарі,
Матері дітей своїх жеруть.
Божевільні люди на базарі
Людське м'ясо людям продають.

Щезло все... І всюди на руїнах
Бенкетують п'яні вороги.
Українці мруть на Україні,
Яничар, як грязі навкруги...

Ні, ми ще обстанемо, як хмара!
Ні, ми ще ударимо, як грім! –
І коли за все приходе кара,
То якої кари треба їм?!!