Коломийка Верховинська

Коломийка, коломийка - весела співанка,
Не раз її над колиском заспівала мамка.
А я собі заспіваю - чудуються люди,
А хто то ї заспіває як мене не буде?..

Віють вітри, віють буйні, листі забирають,
Раз у мене женатого хлопці сі питають:
Порадь ти нам, товаришу, шо маєм робити:
Чи ходити парубками, а чи сі женити?

Я думаю треба хлопцям правду відповісти,
Бо жіночку підобрати, то не грушку з'їсти.
Ти їй кинеш, як попаде тобі терпка грушка,
А що зробиш, як попаде терпка щебетушка?..

То ти із нев будеш жити, будеш бідувати,
Цілий вік ти свою долю будеш проклинати.
Зразу тобі і здається, що вона дрібненька,
Личко біле та й бесіда в неї солоденька...

Велело тобі сміється, в очі заглядає,
Послухай, що в середині в неї відбуває...
Весела, як ясне сонце, гарна, як зірниця,
Лиш підступна, як гадина, хитра, як лисиця!..

Женитися конче треба, я вам добре кажу,
Послухайте я про дівчат дещо вам розкажу.
Ой, багата Гоцулія красними піснями,
Вишитими кептарами та й ще й дівочками!

Як гуцула не любити, коли гуцол грає
На флоярі та й сопілці, на трембіті знає!
Ой, дрібонька коломийка, дрібонька-дрібонька,
Стоїть хата смерекова в молодого бойка!