Балада про принцесу

Дальня путь лежить
Через хмари і небес блакить,
Там в чужім краю
Не знайде вона любов свою,
Бо вбиває золото красу.

Вона була подібна до сонця -
Принцеса луків.
Вона одна володарка лісу -
Тварин і птахів.
Зростаючи в некошених травах -
Серед лілей.
Вона була променем світла -
Серед людей.

Тільки не знайшла все,
До чого прагнула душа.
Золото й парча залишили
Обпік на плечах
І отруту смерті на устах.

Вона була неначе дитина -
Принцеса луків.
Вона одна володарка лісу -
Тварин і птахів.
Зростаючи в некошених травах -
Серед лілей.
Вона була дитиною світла -
І світлом людей.

Але ніхто не в силах
Згасити сонце в безодні зла,
Ніхто не в силах спинити розталь,
Вір, я жива...

Па-па-па...
Побачиш там до небокраю -
Зелень луків.
Побачиш сам володарку лісу -
Тварин і птахів.
Я там живу де сонце розквітло -
Серед лілей.
Назвеш мене принцесою світла
І світлом людей.

Знову я прийду до тебе,
Я з'явлюсь у світлу мить,
Тільки треба справді вірити...
Я тобі в частинку неба
Назбираю всю блакить,
Тільки треба справді вірити...
А коли зберуться хмари над землею,
Не забудь, через сонячні луки
В казку путь...