Ой, волошки, волошки

Ой, волошки, волошки,
Чом ви не жовті, а сині?
Ви у моєму житті
Спомин сумний залишили...

Жив я в одному селі,
Був я щасливий у ньому,
Оля у мене була,
Вірна подруга у всьому.

Тямлю я, раз навесні
Ми біля річки гуляли,
І волошок, волошок
Безліч ми там назбирали.

Оля виплела вінок,
Ним уквітчала голівку,
З криком шаленим, гучним
Низько схилилась над річку.

Олю на руки я брав,
В очі дивився їй сині
І цілував без кінця,
Шептав слова жартівливі.

Олю моя дорога,
Чого ж ти стала сумною?
Милий, дивися, — вінок
Тихо поплив за водою.

Моє життя так пливе
Сумно аж в темну могилу,
Бо ти не любиш мене.
Знай, через тебе я гину!

Олю моя дорога,
Олю, тебе я кохаю!
Милий, як прийде весна,
Знов волошок назбираю...

Ось і весна надворі,
Чом не виходиш ти, мила?
Свіжий вінок з волошок
Ще не зів'яв на могилі.

Олі на світі нема,
Лиш її голос лунає,
Олю, прийде весна,
Сам волошок назбираю.

Олю моя дорога,
Олю моя жартівлива,
Олю, навіщо тебе
Рано забрала могила?..

Олі вже більше нема,
Олі вже більше не буде...
Спи, моя Олю, сумна,
Милий тебе не забуде...