Смерть козака на Кодині-долині

На узбоччі долини, біля двох сокорів козацьких,
Там козак, постреляний, порубаний, на рани смертельні знемагає.
І праведного судію з неба бажає;
При собі отця-неньки не має...
Постреляні – кров'ю зійшли,
Порубані – к серцю прийшли...
Тогді козак долину Кодину трьома клятьбами проклинає:
"Бодай ти, долино Кодино, мхами, болотами западала,
Щоб у весну божу ніколи не зоряла, не позоряла!
Що я на тобі третій раз гуляю –
В тебе козацької добичі собі ніякої не маю...
Первий раз гуляв, –
Коня вороного втеряв;
Другий раз гуляв, –
Товариша сердешного втеряв;
Третій раз гуляю, –
Сам голову вже козацькую покладаю".
Орли-чорнокрильці,
Козацькі дозірці
Налітають,
Козацьку душу доглядають.
То вже козак молодий отця й мати споминає:
"Поможи мені отцева-матчина молитва на коліньця встати.
Семип'ядну пищаль у руки достати,
По три мірці пороху підсипати,
По три кульки свинцевих набивати.
Орлам-чорнокрильцям,
Козацьким дозірцям
Великий подарунок посилати".
То вже козак молодий,
Товариш войськовий,
По три мірці підсипає,
По три кульки набиває,
Орлам-чорнокрильцям,
Козацьким дозірцям,
Великий подарунок посилає...
Сам на себе в землю щирим серцем впадає,
Тичячу пищаль на колінця одкидає,
Ще й на море поглядає,
Що море трьома цвітами процвітає:
Первим цвітом – островами,
Другим цвітом – кораблями,
Третім цвітом – молодими козаками.
Що козаки – добрі молодці –
На долину Кодину прибували,
Срібла-злота много набирали,
Козака постреляного, порубаного знахождали,
Шаблями, наділками яму копали;
В семип'ядну пищаль продзвонили:
Славу козацьку учинили,
Шапками, приполами семикопну висипали,
На могилі прапір устромляли:
Славу козацьку учиняли.
У неділю барзо рано-порану, зорями пораненьку
Сива зозуля налітала,
На могилі сідала,
Жалібненько закувала:
"Голово козацька, голово молодецька!
Да чи є в тебе на Русі отець, або мати,
Або сестра найменшая?
Якби отець або мати видали,
Білу кошулю на смерть би твою присилали,
Або сестра найменшая видала,
То в неділю б рано-раненько уставала,
Жалібненько оплакала,
Так як би зозуля окувала.
Голово козацька, голово молодецька!
Ти по чужих землях пробувала,
Дорогими кіньми трибувала,
А тепер не потребуєш ні шат дорогих, ні коней вороних,
А тільки потребуєш спасення з неба".
Ой помер козак;
Слава козацька не вмре, не поляже,
Од нині до віка.