Волинські Частушки

Як любила Колю, Колю –
Та й конхвєти їла в волю,
А як стала любить Ваню –
То й зубами тарабаню.
Ох, ох, ни дай, Бог,
З городскими знатьця,
Уму мало –
Тіко гоноровості багато.

Я любіла поігратца,
Я любіла пошутіть.
За мої вєсьолі шутки
Бросив милєнькій любіть.
Не полізу на березу,
Бо вона хитаєтьця,
Я беззубого люблю:
Беззубий не кусається.
Не полізу на березу,
Бо боюся висоти,
Не жаль мені милейкого,
Тіко його красоти.

Ой, мамцю моя,
Люблю чорного я,
Бо він мене називає:
Щебетушко моя!
Щебетушко моя,
Говорушко моя,
Перестань говорить,
Бо мні серце болить.
Бо мні серце болить,
Ще й печонки болять.
Пусти мине, моя мати,
На вечорки гулять.
На вечорки гулять,
Нагулятися,
І з хорошим ковалєром
Настоятися.
Ковалєру, ковалєру,
Нащ обираш ту холєру? –
То хиріє, то боліє –
Козакові серце мліє...

Ой, казали на меня,
Що я нивеличка,
А я свому миленькому,
Як пирипеличка.
Ой, казали на мине,
Що я - американка,
Нивелика, й нимала,
Сама обійманка.

Ой, надіну біле плаття –
По землі волочиться,
Полюбила капітана,
Ще й майора хочеться!
Полюбіла капітана,
В його сірая шінель,
Посмотрєла в документи –
В його семеро дітей.

Моя міла із тоски
Проглотіла три доски.
Через тридцять три неділі
Тіко ящики летіли.

Куди йдеш? Куди йдеш?
Куди чимкиндаєш?
До дівок! До дівок!
Хіба ти не знаєш?
Я любила Колю, Колю –
То й конхвєти їла в волю,
А типєр люблю я Мішу –
І бумажки нє увіжу.

Ой, бивало називала:
Коля! Коля! Ніколай!
А типер така, зараза,
Що в глаза ні попадай!

В Озденіжі болота
Засіяни льоном,
Озденізькі парубки
Пахнуть 'дікалоном.

Ой, мати моя,
А я - дочка твоя,
Треба було бити, вчити,
Як маленька я була!
А типер я велика,
Треба мені чоловіка –
Ни старого, ни малого,
Ковалєра молодого!

Барабани били-били,
Я на їх дивилася.
Барабанщик – гарний хлопець,
Я в його влюбилася!

Гармоністику, грай,
Твоє діло – грати,
Бо ти хочеш молоду
Дівчину кохати!

Ой, піду я краков'яка,
То мазури, то поляка.
То мазури, то баюри,
А поляка – на бесака.

Ой, яблучко, куди котишся:
Упадеш – пропадеш,
Не воротішся!