Оженила мати неволею сина

Оженила мати неволею сина
Та взяла невістку та й не до любови. | (2)

Та взяла невістку та й не до любови —
Не білеє личенько, не чорнії брови. | (2)

Ой, послала сина у путь, у дорогу,
Молоду невістку в поле брати льону. | (2)

Ой, як посилала, то ще й приказала:
Не вибереш льону, то не йди додому! | (2)

Не вибрала льону, не пішла додому,
У чистому полі та й заночувала,
До білого світа тополею стала.

Як приїхав син із путі, з дороги,
Вклонився матусі низенько у ноги. | (2)

Мати ж моя, мати, щось маю казати:
Ой, виїздив, мати, усю Україну,
Не бачив тополі, як на своїм полі!

Тонка та висока та листям широка,
Без вітроньку має, без сонечка сяє. | (2)

Ой, вигостри, сину, гострую сокиру
Та поїдь у поле ізрубай тополю,
Тонку та високу та листям широку!

Як приїхав син же до тії тополі,
Як цюкнув же раз, вона захиталась. | (2)

Як цюкнув удруге, вона похилилась,
Як цюкнув утретє, — та й заговорила. | (2)

Ой, не рубай мене, бо я твоя мила!
Се ж твоя матуся нам так наробила. | (2)

Що тебе послала у путь, у дорогу,
А мене послала в поле брати льону. | (2)

Ой, як посилала, та ще й приказала:
Не вибереш льону, то й не йди додому! | (2)

Не вибрала льону — не пішла додому,
У чистому полі та й заночувала,
До білого світа тополею стала!