Билина про Святогора

А із славного, із города,
Із Муромля,
А із того села, із Карачаєва,
Виїжджає славен молодець,
Да Ілля Муромець,
У чисте поле погуляти.

Приїжджає він к зеленому дубові,
Коли то шум великий зчиняється:
Діброва аж шумить,
Сира землиця тремтить,
Ріки з крутих берегів розливаються.

Не встиг Ілля Муромець
На зелен дуба вилазити,
Коли гляне - їде богатир,
Сам вище лісу стоящого,
Ні спить, ні дримає,
Головою в хмари упирає.

К зеленому дубу під'їжджав,
Білополотняне шатро розкидав,
З плечей велику торбу і знімав.
Виходить із відті жона богатирськая -
Такої красуні на білому світі
Ніхто не видав, ні не чував!
Очі ясного сокола, брови чорного соболя,
Росту високого, стану гордо-пишнього.

Як вийшла вона із торби,
Застеляла вона стіл скатертью білою,
Заставляла вона їства та питва всякії.
Пообідав Святигор-богатир
Та пішов у шатро відпочивать.
Тут богатир спать засинає,
А красуня його богатирськая
У чисте поле гулять вихождає.

Як угляділа вона Іллю на зелен-дубі,
Так такими словами стиха промовляє:
— Ой уже ти, славен добрий молодець,
Зійди ти з зелен-дуба,
Зійди та любов зо мною сотвори!
А коли не зійдеш,
Святигора-богатира розбуджу
І йому скажу, що ти мене
Насилу в добутку вів,
Мене молодую із-за розуму звів -
Тоді ж його меч, а твоя голова з плеч!

Так тоді Ілля Муромець думав-гадав:
"З бабою не розговоришся,
З Святигором не зміришся".
Так тоді з зелен-дуба ісхожав,
До красуні приближав,
Як веліла — любов з нею вчиняв.
Взяла красуня Іллю за ручку білую
Та й пішла з ним у Святигорів
Глибоку торбу ночувать.

Ой рано-порано Святигор
Із зі сну прокидався,
На білі ноги вставав,
Ворон-коня богатирського сідлав,
К святим горам виїжджав.
Тоді-то його кінь став спотикатись,
По коліна в сиру землю грязати,
До Святогора по-людському
Словами промовляти:

— Возив я тебе, Святигоре-богатирю,
Та ще й богатирськую жону твою.
А тепер престалом возив
Жону богатирськую,
Та ще й двох богатирів —
Не дивнився мені спотикаться!

Тоді-то витяг Святогор Ілля Муромцю
Із глибокої торби,
Став його розпитувать,
Як він туди попався.
Став тоді йому Ілля Муромець
По щирості правди все казати.
Ой тоді ж то Святогор жону
Свою з кармана витягав,
Буйну її голову з плечей знімав,
Тіло у степу на поталу звірі,
Птиці лишав.
А з Іллею Муромцем побратався,
Хрестами обмінявся,
Всім хистом богатирським научав.

Стали вони к Святим горам під'їжджати,
Стали вони велику домовину забачати,
А на тій домовині напис написана:
"Кому приречено у цю домовину лягти,
Той у неї і ляже".

Ліг Ілля Муромець у труну -
Завелика, заширока труна для Іллі.
Ліг Святогор у домовину та й до
Іллі Муромця словами промовляє:
— Домовина точно для мене ладна.
Візьми верх та закрий мене у домовині!
Промовить Ілля Муромець:
— А вже не мені тебе, старшого брата,
У домовині закривати.
Не час-пора жартувати, либонь захотів
Сам себе похороняти.
Узяв Святогор верх та й сам
Закрив нею домовину.

Як тільки захоче її знов підняти -
Аж ніяк не може!
Ілля Муромець хоч як намагає -
Також верху домовинного не підніме,
Сили богатирської не вистачає.
Промовив Святогор із домовини:
— Візьми, брате, мій меч-кладнець
Та удар упоперек верху домовинного!

Хоче Ілля меч-кладнець підняти -
Та й ніяк не може, каже Святогор:
Нахились, Ілля, до домовини, до маленької щілини,
Я дихну на тебе духом богатирським!
Тоді до Іллі сили богатирської утроє прибуло,
Меч-кладнець піднімає,
По домовині, по верху, упоперек потричі ударяє!
Де ударить - іскри сипляться, золотий обруч виростає!

Домовину іще, домовину іще щільніше закриває,
Знову промовить Святогор Іллі Муромцю:
- Припади ще раз к домовині,
Я тобі всю свою силу богатирськую дихну!
На те йому Ілля Муромець відповідає:
— Не подобенство, старший брате,
Більше сили набувати,
Бо сира земля не понесе.

Каже Святогор-багатир:
— Добре ти, молодший брате, учинив,
Що мого останнього наказу не сповнив.
Дихнув б я на тебе мертвим духом —
Мертвим тобі і тоді прийшлось
Би поруч мене лежати.
А тепер прощавай, мого меча-кладенця собі май,
А мого доброго коня богатирського
До моєї могили прив'яжи,
Нікому, крім мене, ним не володіти.

Тут прощався Ілля зі Святогором,
Прийшов і Святогору кінець.
Брав Ілля Муромець Святогорів меч-кладенець,
До боку чіпляв, у чисте поле виїжджав,
К тому городу, к столичному Кийові виїжджав,
К ласкавому князю Володимиру.

Про Святогора тепер славу співають,
Іллі Муромцю славу віддавають -
По всім землям, по всім ордам,
Та по всім далеким сторонам,
Од нині і до віка,
А вам — на многії літа!