Дума про Козака Голоту

Ой, полем-полем килиїмським,
Та й то шляхом битим ординським,
Там гуляв козак Голота, -
Не боїться він ні огня, ні меча,
Ані того чорта з болота.

Правда, на козаку Голоті
Шати дорогії -
Три семрязі лихії:
Що одна недобра,
Друга незгожа,
А третя і на хлів не похожа.

А ще, правда, на козаку Голоті
Шапка-бирка, зверху дірка,
Травою підшита,
Вітром підбита,
Куди віє — туди провіває,
І козака молодого прохолоджає.

Ой, гуляв козак Голота, погуляє,
Та ні міста, ні села не займає, -
Но на город Килію споглядає.

Що у городі да у Килії татарин сидить
Старий, бородатий,
По керницях, по кілицях
Ходить, похожає,
Да до татарки словами промовляє:

Гей, татарко, татарко!
Чи ти бачиш те, що я бачу?
Чи ти думаєш те, що я думаю?
Я тільки те бачу, що ти переді мною
По гірницях похожаєш,
Но не знаю, що ти думаєш та гадаєш.

Я бачу - в чистім полі не орел літає, -
То козак Голота добрим козацьким конем грає.
Я його хочу живцем у руки взяти,
В город Килію запродати,
Ше й перед великими панами-башами вихваляти,
Не щитаючи срібла, золота,
А китайку за його получати.

То теє промовляє,
Дорогеє плаття на себе надіває,
Гриний шлик на голову надіває,
Доброго коня сідлає,
Безпешньо за козаком Голотою ганяє.

Став татарин козаку Голоті навіжджати,
Став тугого лука напиляти,
Сердешнього козака Голоту стреляти, рубати.

А козак Голота добре татарський звичай знає, -
Скрива, як вовк, на татарина споглядає,
Ще й здалеку на його гукає:
Ге-ге-гей, татарине, старий ти, бородатий!
Навіщо ж ти важиш:
Чи на мою ясненькую зброю,
Чи на мого коня вороного,
Чи на мене, козака молодого?

Я, - каже, - важу на твою ясненькую зброю,
А ще лучче - на твого коня вороного,
А ще лучче - на тебе, козака молодого!
Я тебе хочу живцем в руки взяти,
У город Килію запродати,
Ще й перед великими панами-башами вихваляти,
Не щитаючи китайку, срібла-злота за тебе пощитати.

Ге-ге-гей, татарине, старий ти, бородатий!
Либонь, на розум ти небагатий:
Десь ти між козаками не бував,
Козацької каші не їдав,
Та козацьких звичаїв не знаєш!
Ще й ти козака в руки не взяв,
А вже за його гроші пощитав!
От єсть у мене з кулями гаман,
Так я тобі гостинця подам!

То теє промовляє, на присічках стає,
Без міри пороху свою пищаль семипрядную підсипає,
Татарину гостинця в груди посилає.
А ще й козак не примірився,
А вже татарин к чорту повалився!
Він йому не довіряє,
До него конем повертає,
Келепом межи плечі гримає -
Коли ж огледеться, у нього і духу немає.

Він тоді, козак Голота, добре дбав,
Дорогії татарські одежі знімав,
На свої латані козацькії плечі набував;
Дорогії татарські чоботи знімав,
На свої босі козацькії ноги обував;
Доброго татарського коня за поводи брав,
У город Січ повертав,
А там собі п'є-гуляє!
Та поле килиїмськеє хвалить-вихваляє:

Ой, поле-поле килиїмськеє!
Та бодай би ти літо й зиму зеленіло,
Що ти мені в такій пригодоньці становило!
Та нехай козаки від мене більшу добич мали,
Та все пили та гуляли,
Неприятеля під нозі топтали!

Та слава не вмре, не поляже
Од нині і до віка!
А вам на многії літа!