На панщині жито жала, в снопики в’язала

На панщині жито жала, в снопики в'язала.
А як прийшла й додомоньку, то й плакать я стала.

Дітки ж мої маленькії, що й будем робити?
Старший каже: "Не плач, мамко, наймусь я служити".

Старший каже: "Не плач, мамко, наймусь я служити",
А середній: "Не плач, мамко, якось будем жити".

А середній: "Не плач, мамко, якось будем жити",
А меншенький гірко плакав – не вмів говорити.

На панщині жито й жала, в снопики в'язала.
А як прийшла й додомоньку – й голодна лягала.

Бодай же тим клятим панам більш не панувати –
Яке й горе з діточками голодним лягати.

Скільки тепер таких панів, як пан Лазаренко,
Обікрали, обібрали й стареньких, маленьких.

Він поїхав за границю, двораніном стане –
А як прийде Бог судити, що він тоді скаже?

Що скажете перед Богом за свої провини –
Скільки є людей голодних в вільній Україні?

Україна в нас багата і люди робочі –
Як не стидно буде глянуть українцям в очі?

Нехай беруть, нехай крадуть – скоро кінець буде.
Може, колись заживемо, український люде?..