Зажурилася молодая вдівонька

Зажурилася молодая вдівонька,
Що не кошена зелена дібрівонька.

Найму косарів двадцять ще й чотири,
Щоб викосили всі гори і долини.

Косарі косять, а вітрець повіває,
Шовкова трава на покіс полягає.

Шовкова трава на покіс полягає,
Молодий козак вороного сідлає.

Покинь, козаче, вороного сідлати,
Іди до мене вечерю вечеряти.

Вечеряй, мила, що бо ти наварила,
А я поїду, десь моя чорнобрива.

Вечеряй, мила, оставайся здорова,
Бо мені стелиться далека дорога.

Тобі дорога, а мені — шляшок битий.
Серце-козаче, з ким же я буду жити?

Ой, зрубай, батьку, високу яворину
Та зроби, батьку, широку домовину.

Та положи нас докупи головами,
Чи не почуєш розмови межи нами.

А бодай ти, доню, та не дочекала,
Щоб на тому світі з козаком розмовляла.

Лежить дівчина в світлиці на лавоньці,
Молодий козак — у зеленій дубровці.

За дівчиною вся родинонька плаче,
А за козаком чорний ворон кряче.

За дівчиною — все брати та сестриці,
А за козаком — дівчата й молодиці.