Та піду я в полонину

Та піду я в полонину та в полониночку,
Вирубаю яворика та й на колисочку.
Та завішу колисочку я на яворочку,
Та буду в ній колисати малу дитиночку.
Розвивайся, не згинайся, зелененький дубе,
Бо із тебе колисочка дитиноньці буде.

Ой, повішу колисочку на дуба, на дуба,
Та буду в ній колисати малого голуба.
А я буду колисати, а вітер гойдати,
Аби моїй дитиночці добре було спати.

Ой, діти мої, діти, де би вас подіти?
Та покладу у коробку, мете шкроботіти.
Колишу тя, мій синочку, на руках тя ношу,
Та я тобі, мій синочку, щастя й долі прошу.

Ой, летіла зозуленька через садовину
Та й пустила біле перце — збудила дитину.
Аби тобі, зозуленько, друге перце впало,
Збудила мні дитиночку, була би ще спала.

Нема цвіту білішого, як цвіт на калині,
Нема в світі ріднішого, як мати дитині.
Не буду я журитися, краще заспіваю,
В мене дітей повна хата, а я гаразд маю!