Хмельницький та Барабаш

Як із день-години
Зчиналися великі войни на Україні,
От тогді ж то не могли обібрати,
За віру християнську одностайно стати;
Тільки обібрався Барабані, да Хмельницький,
Да Клиша білоцерківський.
От тогді вони од своїх рук листи писали,
До кроля Радислава посилали.
Тогді ж то кроль Радислав листи читає,
Назад одсилає,
У городі Черкаськім Барабаша гетьманом настановляє:
"Будь ти, Барабаш, у городі Черкаськім гетьманом,
А ти, Клиша, у городі Білій Церкві полковничим,
А ти, Хмельницький, у городі Чигрині хоть писарем військовим".
От тогді ж то небагато Барабаш, гетьман молодий, гетьманував,
Тільки півтора года.
Тогді ж Хмельницький добре дбав,
Кумом до себе гетьмана молодого Барабаша зазивав,
А ще дорогими напитками його вітав
І стиха словами промовляв:
"Ей, пане-куме, пане Барабашу, пане гетьмане молодий!
Чи не могли б ми з тобою удвох королевських листів прочитати,
Козакам козацькі порядки подавати,
За віру християнську одностайно стати?"
От тогді ж то Барабаш, гетьман молодий,
Стиха словами промовляє:
"Ей, пане-куме, пане Хмельницький, пане писарю військовий!
Нащо нам з тобою кролевські листи удвох читати,
Нащо нам козакам козацькі порядки давати?
Чи не лучче нам із ляхами,
Мостивими панами,
З упокоєм хліб-соль по вік вічний уживати?"
От тогді ж то Хмельницький на кума свого Барабаша
Велике пересердіє має,
Ще кращими напитками вітає.
От тогді-то Барабаш, гетьман молодші,
Як у кума свого Хмельницького дорогого напитку напивсь,
Дак у його і спать поваливсь.
От тогді-то Хмельницький добре дбав,
Із правої руки, із мезинного пальця щирозлотний перстень ізняв,
Із лівої кишені ключі виймав,
З-під пояса шовковий платок висмикав,
На слугу свого повірного добре кликав-покликав:
"Ей, слуго ти мій, повірений Хмельницького!
Велю я тобі добре дбати,
На доброго коня сідати,
До города Черкаського, до пані Барабашевої прибувати,
Кролевські листи до рук добре приймати".
От тогді-то слуга, повірений Хмельницького,
Добре дбав.
На доброго коня сідав,
До города Черкаського скорим часом, пильною годиною прибував,
До пані Барабашевої у двір уїжджав,
У сіни ввійшов – шличок із себе скидав,
У світлицю ввійшов – низький поклон послав,
Тії значки на скам'ї покладав,
А ще стиха словами промовляв:
"Ей, пані, – каже, – ти, пані Барабашева, гетьманова молодая!
Уже ж тепер твій пан Барабаш, гетьман молодий,
На славній Україні з Хмельницьким великі банкети взчинають,
Веліли вони тобі сії значки до рук приймати,
А мені листи кролевські оддати,
Чи не могли б вони із кумом своїм Хмельницьким
Удвох прочитати
І козакам козацькі порядки давати?"
От тогді ж то пані Барабашева, гетьманова,
Удариться об поли руками,
Обіллється дрібними сльозами,
Промовить стиха словами:
"Ей, не з горя-біди мойму пану Барабашу
Схотілося на славній Україні з кумом своїм Хмельницьким
Великі банкети взчинати!
Нащо б їм кролевські листи удвох читати?
Не лучче б їм із ляхами,
Мостивими панами,
З упокоєм хліб-соль вічнії часи уживати?
А тепер нехай не зарікається Барабаш, гетьман молодий,
На славній Україні огнів да тернів ізгашати,
Тілом своїм панським комарі годувати –
Од кума свого Хмельницького".
От тогді ж то пані молодая Барабашевая
Стиха словами промовляє:
"Ей, слуго, повірений Хмельницького!
Не могу я тобі листи кролевські до рук подати,
А велю я тобі до воріт отхождати,
Кролевські листи у шкатулі із землі виймати".
От тогді-то слуга, повірений Хмельницького,
Як сі слова зачував,
Так скорим часом, пильною годиною до воріт отхождав,
Шкатулку з землі з кролевськими листами виймав,
Сам на доброго коня сідав,
Скорим часом, пильною годиною до города Чигрина прибував,
Свойому пану Хмельницькому
Кролевські листи до рук добре оддавав.
От тогді-то Барабані, гетьман молодий, од сна уставав,
Кролевські листи у кума свого Хмельницького зоглядає,
Тогді й напитку дорогого не пропиває,
А тільки з двора тихо з'їжджає
Да на старосту свого Крачевського кличе, добре покликає:
"Ей, старосто, – каже, – ти мій, старосто Крачевський!
Коли б ти добре дбав,
Кума мого Хмельницького живцем узяв,
Ляхам, мостивим панам, до рук подав, –
Ще б нас могли ляхи, мостивії пани, за білозорів почитати".
От тогді-то Хмельницький як сії слова зачував,
Так на кума свого Барабаша велике пересердіє мав,
Сам на доброго коня сідав,
Слугу свого повіреного з собою забирав,
От тогді-то припало йому з правої руки
Чотири полковники:
Первий полковниче – Максиме Ольшанський,
А другий полковниче – Мартине Полтавський,
Третій полковниче – Іване Богуне,
А четвертий – Матвій Бороховичу.
От тогді-то вони на славну Україну прибували,
Кролевські листи читали,
Козакам козацькі порядки давали.
Тогді-то у святий день, у божественний, у вовторник
Хмельницький козаків до сходу сонця пробуждає
І стиха словами промовляє:
"Ей, козаки, діти, друзі, молодці!
Прошу я вас, добре дбайте,
Од сна уставайте,
Руський оченаш читайте,
На лядські табори наїжджайте,
Лядські табори на три часті розбивайте,
Ляхів, мостивих панів, упень рубайте,
Кров їх лядську у полі з жовтим піском мішайте,
Віри своєї християнської у поругу вічні часи не подайте!"
От тогді-то козаки, друзі, молодці, добре дбали,
Од сна уставали,
Руський оченаш читали,
На лядськії табори наїжджали,
Лядськії табори на три часті розбивали,
Ляхів, мостивих панів, упень рубали,
Кров їх лядську у полі з жовтим піском мішали,
Віри своєї християнської у поругу вічні часи не подали.
От тогді-то Барабаш, гетьман молодий, конем поїжджає,
Плаче-ридає
І стиха словами промовляє:
"Ей, пане-куме, пане Хмельницький, пане писарю військовий!
Нащо б тобі кролевські листи у пані Барабашевої визволяти?
Нащо б тобі козакам козацькі порядки давати?
Не лучче б тобі з нами, із ляхами,
З мостивими панами,
Хліб-соль з упокоєм уживати?"
От тогді-то Хмельницький Стиха словами промовляє:
"Ей, пане-куме, пане Барабашу, пане гетьмане молодий!
Як будеш ти мені сими словами докоряти, –
Не зарікаюсь я тобі самому з пліч головку, як галку, зняти,
Жону твою і дітей у полон живцем забрати,
Турському салтану у подарунку одослати".
От тогді-то Хмельницький, як сі слова зговорив,
Так гаразд-добре й учинив:
Куму свойму Барабашеві, гетьману молодому,
З пліч головку, як галку, зняв,
Жону його і дітей живцем забрав,
Турському салтану у подарунку одослав.
З того ж то часу Хмельницький гетьманувати став.
От тогді ж то козаки, діти, друзі, молодці,
Стиха словами промовляли:
"Ей, гетьмане Хмельницький,
Батю наш, Зинов Богдане чигиринський!
Дай, боже, щоб ми за твоєю головою пили да гуляли,
Віри своєї християнської у поругу вічні часи не подали!"
Господи, утверди люду царського,
Народу християнського,
Всім слухающим,
Всім православним християнам
Пошли, боже, много літ!