Пила, пила та й Немерівна на меду

Пила, пила та й Немерівна на меду
Та пропила та свою дочку молоду.

А хто купить гарнець меду, вина — два,
Того буде Немерівна молода.

Обізвався пан Василькович молодий:
А я куплю гарнець меду, вина — два.

А я куплю гарнець меду, вина — два,
То вже ж моя буде Немерівна молода.

Ой, за що ти, моя мамцю, щодня п'єш?
Десь ти мене молодую продаєш.

Ой, продаю, моя доню, продаю
Молодому пану Васильковичу за жону.

Ой, не хочу, моя мамцю, не хочу,
Лучче піду в бистру річку ускочу.

А в неділю ранесенько, чуть на світ,
Мандрувала дівчинонька в білий світ.

Мандрувала дівчинонька в білий світ,
А за нею пан Василькович в її слід.

Ой, пішла Немерівна горою,
А за нею пан Василькович другою.

Ой, вернися, дівчинонько, куди йдеш?
Десь ти в мене хліба й солі не маєш.

Ой, єсть в тебе хліба й солі доволі,
А ти, пан Василькович, не до мислі до мої.

Ой, чого ти, Немерівно, боса йдеш?
Десь ти в мене черевичок не маєш.

Ой, єсть в тебе черевички, то — твої,
Не до мислі, пан Василькович, ти мені.

Ой, тікала Немерівна горою,
А за нею пан Василькович другою.

Ой, чого ти, Немерівно, пішки йдеш?
Десь ти в мене сірих коней не маєш.

Ой, єсть в тебе сиві коні, то — твої,
Не до мислі, пан Василькович, ти мені.

Ой, вернися, дівчинонько, додому,
Вчеплю тебе коникові гнідому.

Ой, скочила Немерівна у росу,
Вхопив її пан Василькович за косу.

Вхопив її пан Василькович за коси
Та прив'язав сивому коню до хвоста.

Як ув'язав коникові до хвоста,
То зволочив колкий терен до корча.

Годі, годі, кониченьку, гуляти,
Пора тобі на полудень ставати.

Пора тобі на полудень ставати,
Пора терен з білих ніжок виймати.

Іди, іди ти, мій коню, ступою
Аж до мого біленького покою.

Ой, скочила Немерівна в покої
Та вхопила гострий ножик на столі.

Та вхопила гострий ножик на столі,
Та всадила в своє серденько доволі.

Нагнулася Немерівна до ніжок,
Поллялася кров червона з печінок.

Кипи, кипи, кров червона, ти в мені,
Не до мислі, пан Василькович, ти мені.