Не рости, березо, межи дорогами

Не рости, березо, межи дорогами,
Бо тебе, березо, хто йде, то ламає.

Горе тому, горе, хто жінки не має,
А ще тому горше, хто чужу кохає.

Уже день біленький, прийшов мій миленький.
Іде до кімнати та й лягає спати

До стіни очима, на хату плечима:
Не ходи, погана, поперед очима.

Хто мене роздягне, хто мене роззує,
А в білеє личко, личко поцілує?

Обізвалась мила, голубонька сива:
Я тебе роздягну, я тебе роззую.

Я тебе роздягну, я тебе роззую,
А в білеє личко сім раз поцілую.

Оступись, погана, оступись, негарна,
Кращі обіймали, в личко цілували.

Нехай же їх буде двадцять і чотири,
А я таки старша межи всіма ними.

Де ти, препогана, де ти, ще й негарна,
Де ж ти, препогана, старшини набрала?

Ой, на горі, горі церковця стояла,
Там я, препоганий, тобі присягала.

Присягала богу ще й святому спасу,
Ще й святому спасу й тобі, свинопасу.

А я присягав святій пречистій,
Святій пречистій, ще й тобі, нечистій.

А я присягала пресвятому цару,
Пресвятому цару й тобі, господару.

А я присягав святій покрові,
Святій покрові й тобі, чорнобровій.