Дума про Байду

В славному містечку, в рідному Черкасі
Козак Байда мед вино спиває;
Мед, вино спиває
На турецькі землі грозно поглядає.

На турецького султана вельми похватає,
Ой, п'є Байда, та на своїх кличе:
Ану теж но скоро коліно музиче!
Мед та вино випивайте,
Пляшки спорожняйте,
Коник-но сідлайте,
Збройцю наряжайте,

Та підем в Туреччину,
Покарає лихую годину.
Бо вже ми ж ми давно рідненької Січі,
Та не бачили в вежи.

Пішов Байда з Козаками,
Турки к нему ідут з дарами;
Що їх султан присилає,
Байду к собі підмовляє:

Ой! Ти, Байдо славнесенький!
Будь ти міні вірнесенький,
Вузми мою султановну дівчину,
І будь паном на всю Україну.

Твоя, султане, віра проклятая;
Твоя, султане, дочка поганая;
А я без твоєї султанивни дівчини,
Буду паном на всю України.

Ой, ти, Байдо! В що ти дбаєш?
Чи ти війська тільки маєш,
Щобись мене, султана, звоював,
Та в країні Козаком панував?
В мене війська, як в морі піску,
Або влізе в одну маківочку.

Мені, Байді, се байдуже;
Шо ти війська маєш много дуже,
Пісок в морі вода змиє,
Мак у полі вітер віє.
Но я своїх Козаченьків дбаю:
Шо я з ними в двору твоїм погуляю:

Ой, крикнув султан на свої гайдуки: -
Возміте-но Байда добре в руки,
Ой, возьміте Байду тай зв'яжіте,
На гак ребром почепіти. -

Висить Байда не день, не два,
Не дві нічки, ні годинки,
Висит Байда, Хреста, прославляє,
І до свого чури, чури молодого словом промовляє:
Ой, чуро мій, чуро молоденький!
Будь ти мені ще трохи вірненький,
За те тобі Бог заплатить много,
А я тобі дарю коня вороного:
Утікай з ним на родину,
Завези од мене поклон в Україну.

Оно міні отдай лучок,
І з сайдака стрілок пучок,
Нех ше хоч раз в моїм житті,
Пущу стрілу по білому світі.
Ой, бачу я три голубечки,
Може їх уб'ю для султанскої дочки,
Нехай же я ій уб'ю на вечерю.
Ой, як встрілив...

Було тобі знати, як Байду карати.
Не на гак чипати, а голову зняти,
Вороним конем їздити,
Мого чуру, чуру молодого, собі зголубити.