Мандрівний журавель

Чом так тисне на груди давня туга вночі?!
З неба синього чути, як ридають ключі.
За ключем журавлиним із тенет суети
Я полину-поплину у далекі світи.
Друзі вірні, прощайте, і не будьте сумні,
Не судіть, не шукайте, і не заздріть мені.
Взявши сум і тривогу цих убогих осель,
Я подамся в дорогу — мандрівний журавель.

Приспів:
Все, що краяло серце, за роки відпаде —
І у ньому озветься щось високе й святе,
І, забувши про втому, серце скрикне: "Молись!,
Щоб до рідного дому повернутись колись!"

Я по світу блукаю від весни до весни,
І нічого не маю, тільки спогади й сни,
Тільки вічні тривоги та печальні пісні,
Тільки довгі дороги, що судились мені.
А якщо на чужині свої крила складу
І з небесної сині я, мов камінь, впаду,
Хай в далеку країну з невимовним жалем
Моя туга полине мандрівним журавлем.

Приспів. (2)