Черешні мого діда

Дикої черешні стовбур обнімаю,
Де-не-де засохла, бо уже стара.
Глиняна дорога, хата біля гаю,
Зліва і до краю все поля, поля...

По межі черешні дворики ошатні,
Дідусева хата на краю села,
Аура рожева, як у шістдесяті –
Це усе насправді чи уяви гра?..

Нахиляю гілля, згадую минуле,
Терпко-гіркуваті дістаю плоди,
Раз було дитинство, не буває вдруге,
Жодна моя стежка не веде туди...

Тут усе незмінне, тільки я змінився:
Не біжу босоніж пізнавати світ.
Рву плоди дитинства і торкаю листя –
Вірю і не вірю: сам уже я дід...