Моя любове!

Усім тобі завдячую, любове,
Утомою, стражданням і нудьгою,
Безмежним виміром розлуки після слова,
Прикрашеного злістю дорогою...

Небаченими витворами віри,
Розбавленими барвами надії,
Скарбами сліз, знеструненнями ліри
І лігмом сну у подушках бездії...

Я дякую за радощі у смутку,
За поцілунки вітру на пероні,
За кинуту у мене снігу грудку
Тобою влітку, як жила на троні.

За погляди, яких сумна відсутність
Полегшено поманює коханням,
За втіхи ті, що міряють доступність
Блаженства сфер молитвенним ваганням.

За всю тебе, моя любове світла,
Я доточусь тривогою святою,
Як тим єдиним днем, коли ти стихла,
Накривши смерть ряднинкою простою...