Намисто літ

Волосся вже вкриває сивина,
Не та хода, що була ще недавно.
В намисто я збираю всі літа,
І штопаю душевні свої рани.
По цифрах ніби ще я й не стара,
Але глибокі дуже маю рани.

Я намистом роки нанизала,
І кожна — то є досвід мій безцінний.
Вітер ламав, хотів, щоб я упала,
Та я стою — душа моя є вільна.


З'явились уже зморшки на обличчі,
Вже не наївна — погляд вже не той.
Людей вже бачу набагато ближче,
І вже сама собі веду контроль.
Я в душу кожному зайти вже не дозволю,
Я натерпілась вже сповна чужого болю.

Я одягну усмішку на обличчя,
В душі поставлю фільтр очисний.
Хай не затьмарить смуток мої вічі,
Бо ще живе у серці світ весни.
Я не дозволю більше себе зламати,
Я буду жінкою — і буду сіяти далі.