Сумно мені

Сумно мені... Сумно мені, мам...
На серці чимось гострим
Сум малюнки малював,
І десь на язиці крутилися
Такі тяжкі слова...
Рояться думи-бджоли
В світлих головах,
По венам мед стече
Прямісінько в кулак.
Так хочеться, щоб все
Закінчилось не так!
Була ж спочатку
Зовсім іншою мета,
І скільки маємо пройти
Ми ще митарств?..

А десь там міць та сила
На кам'яних могилах
Так і залишаться словами
З фото... Прапор, крила
Через сорок днів не віриться,
Що це можливо...
Чия наступна кров зупиниться
В гарячих жилах?..
Мрієм про життя попереднє,
Навіть ще не вмерши,
Хоча цей досвід точно
Проживаємо не вперше...
Колись у збруї вершник,
Тепер із дроном легше,
А хтось брехав, брехати буде,
І сьогодні бреше.

Історію завжди писали
Кров'ю!..
Не залатаєш рани,
Бо нема такого крою...
Колись сплететься сітка
Стрічками з імен героїв:
Їй не зв'язати сум,
Та вона біль загоїть.
Я знаю, дні бувають світлі,
Бувають не дуже.
Ми з себе скинемо старе,
Бо є до пряжі кужіль,
Та знаєш, плачуть навіть ті,
Хто завше байдужі,
Сьогодні ж ми сумуєм, друже!..

Сумно мені, сумно,
Як вечір, так рано,
Щось на моїм серцю
Веселості мало...
Веселосте моя,
Де ти ся поділа?..
Чи в Дунай втонула?..
Чи в гай полетіла?..
Вітрець повіває,
Билину хитає,
Та й мою веселість
Полем розвіває...