Зрив

Дивлюся на тебе, як палають слова,
Бачу, як повіки торкає перша сльоза...
І знову здіймається шторм давніх ран,
Та ми не потонемо у вирі цих дорікань.

Приспів:
Прошу, не решети мою душу твоїми словами,
Прошу, припини ці холодні, невидимі удари.
Я знаю: це не справжня ти, а лише твій зрив,
Крізь темряву до мене знов собою повернись.

Ще тримається твоя маска гострих слів,
І не знаю: чи здолаю цей тягар почуттів...
Твій гнів сягає вершини - й залишає шрам,
Невже я хибно побачив у тобі свій шлях?..

Приспів.

Але мене теж глибоко ранять твої слова,
Не торкайся ними мого втомленого серця...
Не тримай більше між нами цей холодний щит,
І спробуй крізь цю темряву до мене дійти.

Приспів.

Лише прошу... Не решети... Просто залишись...

І крізь відчай моїх щирих прохань,
Ти нарешті бачиш себе у моїх очах,
А тепер я впізнаю справжню тебе
І ми бережемо те, що в серці живе.

Уже не решетять мою душу твої слова,
Зникли у минулому невидимі удари,
І зараз ми себе одне в одному знайшли,
Бо знаю: то була не ти - то був твій зрив.
Лише прошу, не решети... Просто залишись...