Я не хочу

Як уже набридло чути знову і знову
Порожні балачки, пафосні розмови!
"Мова калинова"... "Пісня солов'їна"...
Ще трохи побалакаємо – зникне Україна!
Згубили культуру, забули історію,
Почуваємося зайдами на своїй території.
Віримо чужим, своїм не довіряємо,
Розводимо руками – маємо, що маємо!
Сьогодні братаємося, щоб завтра продати.
Кум іде на кума, брат іде на брата.
Національна ідея як засіб спекуляції.
Здобули державу, втратили націю...
Коли ж у народу більше немає відваги,
Немає власної гордості, немає самоповаги,
Коли кожен за себе у своїй хаті скраю –
У такого народу і героїв немає!

Я не хочу бути героєм України –
Не цінує героїв моя країна!...

Подивіться на нього – він сьогодні в ударі!
Правда, без вишиванки та без шароварів...
Він – один серед тих, хто готовий до бою,
Серед тих, хто готовий стати героєм.
Він пройшов крізь вогонь, переплив через воду –
Все заради вітчизни, заради народу.
Із мільйонами інших він пішов воювати –
Усі полягли, а він лишився стояти.
Та одразу ж поглине пафосна лава,
Понавісять медалі, кричатимуть: "Слава!"...
Він житиме довго, він житиме дорого,
Але стане нашим внутрішнім ворогом.
А де ж ті, яких було закатовано,
Спалено, порубано, побито, репресовано?
Де ті, що життя віддали за своє –
Де вони є? Де вони є?!

Я не хочу бути героєм України –
Не цінує героїв моя країна!...

А насправді так просто змінити життя!
Просто вийти на вулицю, просто прибрати сміття,
Полюбити свою землю, свою рідну природу,
Відчути себе часткою єдиного народу.
Бо ми не безрідні, бо ми – українці!
Тож досить плювати в дідівські криниці,
Досить боятися вірити в краще,
А своє на чуже не міняти нізащо!
Спільнота розумних, міцних, незалежних,
Без "правобережних", без "лівобережних",
Добрих, привітних і незрадливих,
В усьому єдиних, в усьому щасливих.
Лиш уявіть, якою стане країна,
В якій кожна людина живе як людина,
В якій все, що хороше, – значить і наше!...
Але поки, на жаль, все зовсім інакше...

Я не хочу бути героєм України –
Не цінує героїв моя країна!...