Ганьба

Кричу: "Ганьба!", але моє волання
Не долітає до престолу,
Була одна, тепер нас - тисячі,
І стали в коло,
І дивимся одне на одного,
Як молоді телєта.
Він каже: "Ето самі прості
Національного самосознанія."
Але без него знаю я:

Приспів:
Хто не живе, той не вмирає,
Хто не заснув, той си не просинає,
Хто очі не відкрив, той ніц не баче,
За тобою, Морозенко, вся Вкраїна плаче.

Знов кричу: "Ганьба тобі! -
Людських сердець загальна мрія."
Ми колисали тебе стілько років,
Думали - свята, а ти - повія,
Тепер хто знає як воно: руйнуй чи бережи,
Ти знову кажеш жи: "То наслідки
Закоханого самолюбованія",
Але єдине знаю я:

Приспів.

Ось ви радуєте за чистоту української мови,
А мені все єдно: ковбаса чи колбаса,
Аби вона була.
Ганьба! Ганьба! Ганьба! Ганьба!
Але я знаю:

Приспів.

Кричу "Ганьба!" Кому? Собі!
А вам дарую слід від ярма на шиї,
Дітей, забувших рідну мову,
І жаль за ваші літа молодії,
Коли "Ура!" кричали на любу промову.
Замовкни, вчений жиду, облиш переконання!
Тепер вже точно знаю я:

Приспів. (3)

Вся Вкраїна плаче! Вся Вкраїна плаче!
Вся Вкраїна плаче!