Львів. Я люблю тебе!

А мої ноги звикли, що земля – то їх асфальт
І ці будинки для очей – то є найкраща природа,
Політики щось обіцяють нам з газетних шпальт,
Та мої вуха лиш сприймають ноти мого айпода.
Хитра погода не впливає на настрою тон,
Дощ поливає тротуари, де гуляєм ми троє,
Хай обламається собі – нас гріє капюшон,
Змокнем і так, ми не у місті, де підземне метро є.
Я на роботу з рюкзаком, як в гори на похід,
Мої Карпати – то будинки дев'ятиповерхові
І кожен п'ятий в цьому місті – то є мій сусід,
Тут всі знайомі – гарно виглядай, будь напоготові!
Більшість з цих жителів не чули як Дніпро реве,
Поки та меншість, що вгорі, не чує їхні потреби.
Ти можеш виїхати з міста, що в тобі живе,
Але то місто нізащо, повір, не виїде з тебе!

Приспів:
Не знищиш hіstory - бо то є місто Львів!
Він обіймає тебе і так зі всіх сторін!
Чуєш серця трепет. Він як допінг тепер!
Стуком з попід ребер я люблю тебе!

Скільки кав'ярень протоптала твоя краща частина
І скільки пабів залишилося, де ми не бували.
Он де на ровері у центрі – то є твоя дитина
І пахне кавою тут, щоб про запах твій не казали.
Ми пролітали пів життя, не підіймаючи погляд,
В наших смартфонах половина спілкування і чати,
А все прекрасне – нагорі, воно не просто є поряд,
А ми часами сліпнемо й не хочемо помічати.
Робочі офіси з'їдають нас з середини,
Спробуй півметра суєти! Хочеш з журбою пательню?
І ми прокинемось, як завжди, посеред зими,
Щоб скуштувати в центрі міста із водою глінтвейну.
Я так люблю часом твої списані тегами стіни,
А інколи, дратують ті, що це малюють. Вандали!
Пробач за те, що у любові я своїй не постійний,
За ті прогалини в стосунках, що між нами бували...

Приспів. (2)