Україно моя

Крізь форпости сторіч
Пронесла Ти героїку волі,
Незрівнянну красу
Та палку материнську любов.
Відправляла на Січ
І нових колисала героїв,
Україно моя,
Як ти прагла звільнитись з оков!

Та не знає ніхто,
Як давались Тобі ті прощання,
Як у грудях пекло
І які в Твоїм серці рубці.
Що із кожним хрестом
Ти терпіла сама розпинання
Україно моя,
Найстрадальніша з всіх матерів!

В тебе сльози в очах
Появлялись при витоках слави,
Ти раділа й цвіла
За своїх героїчних дітей.
І злітала, як птах,
Полотнищем у небо держави,
Навіть грамом тепла
Ти ділилася, як Прометей!

Ти не вмієш брехать
І від того усі Твої біди,
Ти на горе чуже
Відповіш, як завжди, співчуттям.
На горнилі багать
З колоска Ти спечеш скибку хліба
І нужденним усім
Ти покраєш по рівних шматках.

Благодатною будь,
І чаруй все довкілля красою,
Лиш би нам не забуть,
Хто ми є і хто наші батьки.
Хай нащадки і звуть,
Україно, тебе молодою,
Але знаємо ми
Що Ти матір'ю нам вже віки!

Ми клянемось Тобі,
Що зумієм Тебе захистити!
Присягаєм навік
Зберегти материнське тепло!
Хай тобі біля ніг
Позолотою стелиться жито
І небесна блакить,
Наче хусткою, криє чоло.