Абориген

Ти вчила, мамо, що Батьківщина - Мати,
Щоб я її як і тебе любив.
Ти вчила, мамо, що Батьківщина - Мати,
І що сини не кривдять матерів.
Я так і жив, як ти веліла, мамо,
Свою любов виспівував зі сцен,
Та вочевидь, змінилася програма
І я тепер лише абориген.

Я задихаюсь, мамо,
Караюсь, мучуся не каюсь, мамо,
Хоч берегла мене від лиха ти,
Але мені нема чим дихати...
Я задихаюсь, мамо,
Караюсь, мучуся не каюсь, мамо,
Хоч берегла мене від лиха ти,
Але мені нема чим дихати...
Я задихаюсь, мамо!..

А матері, либонь, бувають різні,
Хто як хотів, так і навчав синів.
Сини зросли продажні і зловісні,
І їм тепер не треба матерів.
А я це я, такі у мене гени.
Я не один, на щастя я не сам,
В своїм краю ми всі аборигени,
І знову кисень перекрито нам...
І ось тому

Я задихаюсь, мамо,
Караюсь, мучуся не каюсь, мамо,
Хоч берегла мене від лиха ти,
Але мені нема чим дихати...
Я задихаюсь, мамо,
Караюсь, мучуся не каюсь, мамо,
Хоч берегла мене від лиха ти,
Моїй країні нічим дихати...

Весна прийде, весна не змінить плани,
Весна прийде, прийдуть нові сини,
Не спинять їх ні виродки, ні клани,
На те й зима, щоб прагнути весни!

Я задихаюсь, мамо,
Караюсь, мучуся не каюсь, мамо,
Хоч берегла мене від лиха ти,
Моїй країні нічим дихати...
Я задихаюсь, мамо!..