Свірзький замок

На горі стоїть старий замок,
Він у тиші ховає віки...
Біля ставу, мов вічний романтик,
Охороняє сни і думки.
Камінь мовить про славу і болі,
Про походи, героїв, вогонь.
Тут вітри співають поволі
Про кохання і вірну любов...

Приспів:
Свірзький замок,
Мов спомин з далека,
Мов казкова і вічна весна.
Тут душа відчуває легенду,
Що жива, хоч і плине вона...
Кожна стежка веде у минуле,
Де і сльози, і слава жила.
Свірзький замок – краса незабута,
України гординя жива!

У обіймах старого каміння —
Наша казка й незгасла весна.
Тут жила із любов'ю надія,
Тут співала душа не одна.
Поміж мурів — твій погляд тривожний,
Твоя усмішка — світла зоря.
Свірзький замок нам шепче: Можливо,
В цім коханні — уся в нас земля...

Приспів.

Б'ється серце у мурі мовчазнім,
Якось тихо, та пісня жива.
Мовчки хмари пливуть над порогом,
Ніжна стелиться в долі трава.
Тут любов із шаблями творилась,
Тут молились в тяжкій боротьбі.
І надія, як вічність, лишилась
У зеленій замковій журбі.

Приспів.

Свірзький замок – краса незабута,
Свірзький замок - гординя свята!