Колись я стану сивою

Колись я стану сивою бабусею,
Кумедною і трішки метушливою.
Вдягну на свято вишиванку з бусами —
І знову буду сонячно-красивою.

Приїдуть доні з дітками-внучатами,
Накрию стіл з печенею й котлетами.
І щирий сміх із радістю звучатиме, —
Далеко буде молодість з ракетами...

Відкрию книгу з назвою "Нескорені",
Зітру сльозу, проймусь своїми віршами.
Заниють в серці рани незагоєні,
Які із часом лиш ставали більшими.

Я розкажу про день, який святкуємо,
Про те, чому пишаюсь перемогою.
Згадаю тих, кого давно не чуємо, —
Хто йшов вперед кривавою дорогою.

Як ми колись миттєво стали сильними,
Хоч спали під ракетними ударами.
Як ми боролись, щоб лишитись вільними,
Як не здавались ті, хто вже за хмарами...

І попрошу ніколи не цуратися
Своєї мови ніжно-солов'їної.
І кожну мить любити і пишатися
Цим краєм, який звемо Україною.

Колись я стану мудрою і сивою,
Вдягну так гордо вишиванку з бусами —
І знову буду сонячно-красивою,
І точно — українською бабусею!