Стовпець

Там, де на південь Потіївка лине,
Вулиця крайня Шевченка спочине.
Далі — простори, і сонце, і тиша,
Тут наш Стовпець свою повість пише.
Струмок неквапно несе свої води,
Це символ спокійної сили природи.

Приспів:
Стовпець — наш куток, Стовпець — наш край,
З давніх століть ти його пізнавай.
На лівому березі, де в'ється ріка,
Пам'ять народу — жива і тривка!

Люди тут звикли до праці з зорею,
Тісно пов'язані з цією землею.
Садять городи, плекають сади,
П'ють із колодязів смак чистоти.
В гості заходять, підтримують словом,
Ділять вечерю під батьківським кровом.

Приспів.

Край села, де повітря прозоре,
Тут відкривається вільне роздолля.
В кінці дороги, де небо безкрайне,
Ввечері вогник у вікнах засяє.
Затишок теплий над Кручкою спить,
Рідний наш кут береже кожну мить.

Приспів.