Моя кохана рідна мова

Коли ми стрілися з Тобою,
Цвіли сади, немов весною.
Душа сміялась і раділа,
А навкруги краса біліла,
Суцвіттям сипала крилатим,
Натхненням, ніжністю багатим.
Там кожен ранок був як диво,
І Ти дивилась так правдиво.
Я вірив в кожне Твоє слово,
Моя кохана, рідна мово!
Мені здавалось - навіть хмари
Шукали в небі свої пари,
І вітер тихо поміж нами
Співав незримими піснями.
Ми будували світ із мрії,
Жили у вірі та надії.

Любов була така безмірна,
Наївно чиста, ніжна, вірна.
Ти була горда і розкута,
Така рум'яна, наче рута.
Волосся - золоте, мов сонце,
Що заглядало у віконце.
І бігла босими ногами,
Немов дитя назустріч мами.
Та Ти не бачила одного -
Того колоссячка земного,
Яке молитвою зростало
Й до ніг Твоїх тоді припало.
І раптом стало так боліти,
Що я не міг Тебе спинити...
Бо Ти ішла - легка, красива,
А під ногами гасла нива.

І час, що мчався понад полем,
Засіяв лан пекучим болем.
Всі наші квіти, що буяли,
Умить поникли і зів'яли.
Та Ти пройшлася гонорливо,
Не озираючись на диво.
Мені здалося - наші долі
Розквітли ранами у полі.
Та то любов моя безмежна
Була така необережна...