Самійло Немирич

Вчора був ти герой, одягався у плащ.
Їздив кіньми і саньми, співав пияцьки.
Нині сівши у вежу ридай, пропащ,
Ггвалтувавши дівча, що розносило пляцки.

Може сп'яну, а може скосив тебе шиз,
Я не бачу причин для такого лайдацтва.
Тож лежи в ланцюгах лунко кинутий вниз,
Ти, що пив і гуляв, і мав купу багацтва.

Мав півміста друзяк і півміста (повій),*
Розважався магнацьки, цицьки мав і цяцьки.
Та знеславив себе, і родину, і Львів,
І дівча, і (повій), і Вітчизну, і пляцки...

Ти тепер найостанніший князь волоцюг,
За невинне дівча, що не з'їло б і муху.
Цокоти у пітьмі і лижи свій ланцюг,
І лежи мов лантух, окаянний свинтуху.

Недостоєн єси щоб кишки твої псам.
Запитає суддя, та не в Янка чи в Яцка,
А у тебе, хоча ти не відаєш сам
Чи дівчини хотів, чи хотів її пляцка.

Чи кохання хотів, що неторкане ще
Пропливає над ринком, де рила і туші.
Ну бо що це за світ і куди він тече,
Коли в ньому лиш тюрми, і вежі й катуші?

Якось так воно все у глибокій дірі,
І на Бога на чорта те личенько біле.
От хіба що лишень упирі і щурі,
І на цьому амінь Бідолашний Дебіле...