Останній подих

Пухнаста хмарина лине рікою,
Сонце із неї ледь-ледь прозріває,
А серце моє покрилось журбою,
І все це прекрасне поволі згасає...
Та хмара, що око моє милувала,
Що зрошувала п'янкі квіти,
Те сонце, що душу мою зігрівало,
Й любило при сході горіти...
Усе це погасло, мов полум'я свічки,
Мов вогник, у далині,
Мов квітка самотня, в землі біля річки,
У мить це погасло в мені...

Приспів:
Прийшла та година смутку й печалі,
Година, що серце нещадно ранить,
Те серце, що спогади в ньому бриньчали,
Та зараз, лиш в грудях нестерпно болить...

Болить до нестями і думка холоне,
Остання мить догорає...
Згорить, і серце навіки полине
До сонця, що вічно палає...
Тож гляну я ще раз на жовті поля,
На небо, що барвами грало,
І вийшов мій дух...
Огорнула земля те серце,
Що зіркою стало.

Приспів. (2)