Не вір, не бійся, не проси

Приспів:
Щоб описати прожите не вистачає слів, |
І, що зробив не так - зрозуміти не зумів. |
І скільки зроблено кроків, скільки спалив мостів, |
Знайти себе у суті цих написаних листів... | (2)

Остання краплина поту швидко стікає по скроні,
Лезо в руках - і кров на долонях:
Зовні виглядало все це, наче страждаю від болю,
Та насправді в душі я чекаю останнього бою.
Не зірватись знову помагають літри алкоголю,
Молюсь, щоб хтось поміг мені нести цей груз,
Життєвий пуск, уроки мотаю на вус,
У пошуках муз і все це, наче зміїний укус.
Прощай, моє буденне безлике життя!..
Вже двадцять два, а все про, що я мріяв так і нема...
Все, що мене тримає тут - це тільки музика,
Незрячий музикант відбиває з канту на кант.
Скажи мені, як лишитись при своїх і жити?..
Скажи, як забути, простити, любити?..
Скажи, прошу, скажи мені ти!..
Лунає відповідь: "Не вір, не бійся, не проси!"

Приспів.

Забуті емоції - стара життєва краплина,
Бій йде на час, безшумно з вітром плине.
Скільки слів написав із глибокою римою,
Совістю, щоб після цього лишитись людиною.
У помислах глибини слова чи навіть кари
Сліпими слідами життя ультиматуми ставить,
Лишаючи доволі болі в крові замість того,
Щоби відчути спершу якість слова
Закриту за устами без лишньої загрози.
А я знаходжу зміну ліриці у стані прози,
Що зміниться, коли напишу пару текстів нових
Пустих розмов, змістовних?.. Та знову промах,
Який завжди нас стимулює до нових висот.
Згадую ту драму, як окремий епізод,
Відкритий нам усім на цьому відрізку,
Адже життя - це жива філософія змісту...

Приспів.