Шевченко

Де сон, де син, де тисячі синів
Сплять тисячними снами й переснами -
Не спить один там Сон з усіх тих мертвих снів,
І Син один не спить між тими несинами.
Той Сон і Син не гойдані ніким.

Хіба що рабством! рабством! рабством!
Де не живи - їх образу не кинь,
Бо не спрочуєшся, як збрешешся ти раптом,
І станеш підспівайлом стягачів,
Що над тщемальством тщенародів в світі
Деруть удень, здирають уночі
І дух, і шкіру, й сльози непролиті.

І станеш ти новітнім байстрюком
Із випеченим серцем в чорносилі,
І житимеш ти ситим мертвяком, -
Та Син і Сон згризуть тебе й в могилі!..

Той Сон - вітрило нації. Той Син -
Безсмертя нації на всі літа і всевіч.
Бодай принаймні відствітом косим
Упало б щастячко на сліпоту і неміч
Отих рабів німих... Самому заніміть
На гнівній палі правди понад сміттям!..

То - Сон-Шевченко висневий століттям
Для пробудіння всіх синів й століть...