Реквієм

Не кажіть про безсмертя, якого нема.
Є любов, є страждання, є світло й пітьма.
Є хмарин призахідних волокна руді.
Є вогненні зірниці, що сплять у воді.
І краса твоїх віч, і сльози гіркота –
Час долає усе, невгамовно зміта.
Лиш одне не вмира, не зника, не згаса –
Це буденна земля, ці святі небеса...

І без упину плине світ –
Ніхто спинить його не в силі.
Верба зростає на могилі –
Вже тій вербі десятки літ.
І одцвіли твої сади,
І заросли твої сліди,
І час жене свої спіралі
Все далі й далі, далі й далі...

Реве-гуде негодонька,
Негодоньки не боюся,
Хоч на мене пригодонька,
Та я нею не журюся.
Гей ви, грізні, чорні хмари!
Я на вас збираю чари,
Чарівну добуду зброю
І пісні свої узброю.

Дощі ваші дрібненькії
Обернуться в перли дрібні,
Поломляться ясненькії
Блискавиці ваші срібні.
Я ж пущу свою пригоду
Геть на тую бистру воду,
Я розвію свою тугу
Вільним співом в темнім лугу.

Реве-гуде негодонька,
Негодоньки не боюся,
Хоч на мене пригодонька,
Та я нею не журюся...