Моя кохана (дівчина-повінь)

Дівчина-повінь, що дивиться в душу
Крізь вічність і простір,
Чітко окреслена німбом чи небом,
До болю графічна.
В темних зіницях суниці,
Вірші і зіжмакана постіль,
Фея вологих очей,
Така ніжна, нічна і магічна...

Вбрана у чорне пантера
Нечутно ідеш хідниками,
Грація дикої кішки,
Що вийшла вночі полювати,
Поглядом-холодом вмить обертаєш
Зухвальців на камінь,
Тільки мені,
Дозволяючи губи твої цілувати!

В своїх минулих життях
Ти приборкуєш тигрів і левів,
Що язиками шовковими лижуть
Твої босі ноги
І – покоївка покірна –
Шнуруєш корсет королеві
Й та вигинає хребет
І незвично тремтить від знемоги.

Ріки і крики твої –
Я на дно кораблем затонулим...
Рухи і руки твої –
Птаха Рухх мене в вирій виносить...
Кроки і круки твої
Всю мене в глибину затягнули...
Губ соковитих твоїх
Мені завжди буває не досить...

Пасма волосся твого –
Я проціджую бронзу крізь
Пальці кольору стиглих каштанів,
Що б'ються об землю у жовтні,
Котяться, як горошинки
По сірім осіннім асфальті
І застигають принишкло
В калюжах і листі пожовклім.

Тіло, зігріте
Червневим червоним повітрям,
Затерпне, осінь нахлине на нас
Водоспадами теплої крові,
Зливами білого холоду, голоду
Й туги за серпнем.
Не розчиняйся в туманному вересні,
Дівчино-повінь!..