Сутінковий сніг

Ще нічого немає... Зелена ніч
І в кожної тиші мовчанка своя,
І знаючи, скільки потрібно сторіч,
Щоби з'явилась найперша річ...
Він вимовляє її ім'я... | (3)

Немов відчиняє нічне вікно,
І ловить напружено кожен рух,
Сподіваючись на щось все одно
І небуття важке полотно
Покірно дається йому до рук... | (3)

І все, що з ними буде тепер –
Гольфстріми, айсберги зимних морів,
Щоденний рух повітряних сфер,
Спів кашалотів і крик химер,
Поява запахів і кольорів... | (3)

Коріння трав і листя дерев,
Озерні льоди і пташиний свист,
Руди і вугілля напружений трем.
Слухняних тварин шепіт і рев,
Жага лунких торговельних міст... | (3)

Вогонь, що спалює кораблі,
Смерть на темних шовках знамен,
Згаслі зірки на високому тлі.
Тихі мерці в літній землі,
Тисячі відважних імен... | (3)

І прийде все, що мало прийти,
І зникне все, що колись було,
Як мито за явленні їм світи,
За голос із домішками темноти,
За видих у вивільнене тепло... | (3)

І знаючи все, що чекає на них,
Він все ж вимовляє її ім'я,
Зіткане з приголосних і гірких голосних,
Доки йому підступає до ніг
Ніжності сутінковий сніг, |
Любові смарагдова течія... | (8)