Цигарка

Так приходить неждано,
Ніби тріск у сусідній кімнаті.
Надломилося щось
Невідоме й безсиле до щему
І безсиле до щему...
Ти здригаєшся в сні, в сні...
Ти – пробуджений криком лунатик,
Ти - лунатик...
Що у безвість летить одиноко,
Самотньо-нікчемний,
Самотньо-нікчемний...

Так руками лопочеш
І хитаєшся в такт з заклинаннями,
Підбираючи залишки снів
З-під вогненного свисту шасі.
Тільки пізно уже
І очима сумними й прощальними
Обертається куля все швидше
Навколо своєї осі...

Так приходить неждано
Із затиснутим в горлі мовчанням.
Ти не зможеш сказати ні слова:
Ні "так", ні "прощай", ні "навік",
Ні "прощай", ні "навік"...
Срібно-білий сторож,
Срібно-білий сторож
Поцілунком своїм порцеляновим,
Поцілунком своїм
Відганятиме хмари-страхи
Від зіщулених міцно повік,
Від зіщулених міцно повік...

Він розкурить цигарку
Нічного й захриплого голосу,
Як молочні густі тумани
На руках занесуть на світанні.
І нарешті, нарешті,
Прихилить сумну свою голову
Заспокоєне Сонмо тремтливе,
В солодкім риданні...
Він розкурить цигарку,
Як молочні густі тумани
І нарешті, нарешті,
Прихилить сумну свою голову
Заспокоєне Сонмо тремтливе,
В солодкім риданні...