Незграба

Я зник, я звик, тебе прирік
Ми йшли, спини, без рук зціли...
Я — незграба...
Дай лише знак, коли впасти навзнак
І, якщо піде не так,
Нагадай, що я — брат.
Я піду крок у крок,
Ти — мій останній ковток,
Бо я вірю Тобі, коли йдеш по воді.

Я — незграба...

Так! Я поцілую Тебе.
Смак! В мої губи пливе.
Ти! Не попередив мене.
Знав! Що я зраджу Тебе.
Хто? Після цього піде?
Хто? Розіпнеться і де?
Як? Я закінчу цей день?
Хто пожаліє мене?

Незграба!

Я нечистий з вас усіх, та що поробиш?..
Я вже з'їв той хліб, що Ти вмочив і ввів
У мене сатану, радій Учителю!
Мерщій у Гетсиманській сад!
Ти мабуть радий,
Що я все зробив, як Ти замислив?
І що сьогодні на осиці я повисну?
І що моїм ім'ям всі будуть проклинати?
Що ти задумав – роби не зупиняйся,
Незграба!

З'їдає сором всі мої слова...
Хоч каменуйте, я йду до кінця!
Зігнеться і заплаче осика,
А я єдиний був, хто завжди в Тебе вірив!
Я йду до кінця! Завжди в тебе вірив! | (5)

Я йду до кінця! Я завжди в тебе...